Navespro.ru

Дуже складно виявилося відшукати бодай якесь фото Габріели Боссі. Хоч у всесвітній павутині Інтернет є геть усе на світі, а Габріела жила в часи, коли фотографія вже розквітла… Очевидно, вона просто не хотіла, щоб її обличчя залишилося людям на згадку. Тому живуть тільки щоденники, названі "Lui et moi" – "Він і я", та Лик Христа на обкладинках цих щоденників, виданих різними мовами.

"Я: Прославляю Тебе.
Він: Насамперед люби Мене!"
"Старайся бути для всіх моєю усмішкою. Моїм ласкавим голосом".
"Я в тобі набагато більше, ніж ти сама (в собі)".
"Живи своєю теперішньою миттю. Майбутнє належить Мені. Поклади все в Мої пробиті руки, в Мої руки Нареченого."
"–Господи, як маю Тобі дякувати?
– Прохаючи Мене про ще більше…"
"Якби Я мав інший спосіб наблизити тебе до Себе, ніж страждання, то дав би його тобі."
"Поділи свій день на три частини. Зранку, прокинувшись, доручи себе Богові-Творцю, Котрий дає тобі свого Сина в їжу. Після св. Меси доручи себе Синові, Котрий є в тобі. Засинай у Святому Духові, Котрий є любов’ю."

Габріела Боссі народилася 26 лютого 1874 р. у Нанті (Франція). Була наймолодша з чотирьох дітей, завжди дуже тиха, уникала галасливих компаній. Певне, вже тоді розпочиналося її приховане життя з Христом, про що вона й не здогадувалася. Навчаючись у монастирській школі, була старанна і в роботі, й у молитві: спочатку очолювала шкільне Товариство св.Агнеси, потім вступила до Марійського Братства. Сестри, бачачи схильність дівчини до молитовного життя, радили їй стати черницею. Після чотирьох років вагань Габріела вирішила все-таки жити у світі.
На той час вона вже кардинально змінилася. З тихої дівчинки, яка неначе боялася життя, виростає красунею з веселим, жвавим характером, захоплюється кінним спортом, танцями, має багато друзів. Малює, різьбить, навчається музики, провадить майстерню літургійних шат для місій. Під час Першої світової війни працює медсестрою в шпиталі, а потім на фронті, під Верденом. З часом вирішує вступити в ІІІ Орден св.Франциска, прийнявши ім’я сестри Марії від Серця Ісусового.

"Ти сумніваєшся, чи це Я. А хіба через те, що Я Бог, Я не маю права говорити зі своїми створіннями?"
"Ніколи не вимовляй "Слава Отцю і Сину і Святому Духу…" просто так. Завжди думай про те, за що саме ти славиш Бога."
"–Господи, чи Тобі приємно, що я з Тобою розмовляю геть про все?
– Я люблю все, що наближає тебе до Мене."
"…а що якби Я дивився на тебе тільки тоді, коли ти дивишся на Мене?..."
(На вокзалі в Нанті) "Тільки в твоєму серці Я знаходжу прихисток. Ти єдина, хто молиться на цьому пероні."
(При розважанні і стоянні Хресної Дороги) "У певному сенсі ти прирекла б Мене на смерть, якби житейська біганина затьмарила в тобі думку про Мене."
"Прийми свій щоденний хрест, як Я прийняв свій – з великою любов’ю. Не кажу: не відчувай страждань. Кажу: приходь поступово до того, щоб любити страждання. Страждання вподібнює до Мене, хоча й ніхто не може бути Мені рівний в Моїх незчисленних стражданнях."

Театр увійшов у життя Габріели з веління Церкви: настоятель парафії у Фресні, де вона жила в батьківському домі, дав їй завдання написати веселу п’єсу для постановки силами парафіян (1923). П’єска так сподобалася, що її возили в різні парафії, потім – цілою Францією. Тим часом з’ясувалося, що в Габріели непересічний акторський талант. Після першої комедії Габріела пише й інші п’єси, в яких веселі сцени мають морально-релігійний зміст.
Життя перемінилося на суцільні подорожі. Габріела об’їздила і Францію, і Європу загалом, дісталася Святої Землі, Америки й Канади. Всюди вона чарівна, притягує серця. Ніхто не здогадується, що її чарівність пов’язана з обіцянкою Христа: "Більше усміхайся. Я надам твоїй усмішці особливу благодать…" Ніхто не замислюється, чого їй коштують ці безконечні подорожі: а вік уже добігає шістдесяти.
Уперше вона почула цей таємничий Голос саме в цьому віці, це сталося у серпні 1936 р. Не була молодою дівчиною, щоб піддатися екстатичним настроям і щось собі вимріяти. Чуючи ті Слова, вона довго вагалася, як саме їх сприймати.
У Монреалі, в Канаді, 25 жовтня 1936 р. Габріела вчинила акт урочистого присвячення себе Божественному Нареченому. На Його веління щочетверга практикувала Святу годину. Спала просто на підлозі, не дозволяла собі жодного комфорту. У щоденнику залишився запис: "Не відчистивши підлогу по німцях, я зволікала і спала на ліжку" – о так, хіба можна забувати, що її містичне життя точилося в роки війни, що вона пережила окупацію Франції й розмовляла з Ним… також про гітлерівців. "Коли я дивувалася, що німці не позачиняли наших храмів: "А хіба ти не просила Мене зберегти всі Гостії Франції?"
У червні 1950 р. Габріела Боссі померла в ніч після четверга Божого Тіла, відслуживши Йому свою останню Святу годину.

"Я перемінюю твої молитви в свої молитви: але якщо ти не молишся… Чи можу Я вчинити, щоб заквітла рослина, якої ти не посадила?"
"Видаляй саму себе зі своїх думок. Не будь багатослівна: май у собі бідність…"
"Пам’ятаєш, який жах був у криках Х…, коли вона бачила, як її дитина тоне? Отож уяви Мою агонію, коли я бачу загибель душ Моїх дітей…"
"Що означав би знак хреста на твоєму надгробку, якби ти не робила його за життя на собі?.. Люби страждання. Все віднайдеш там, угорі."
"Частіше дивися на небо. Це допоможе тобі прагнути його".

Цей чудовий діалог тривав 13 років і заповнив 10 грубих зошитів, які пізніше видано в 7 томах. За порадою нантського єпископа Вільєпеле вона стала готувати вибірки зі щоденника до друку. Перший томик вийшов 1948 р. і був сприйнятий з величезним захватом – до 1967 р. вийшло друком 50 перевидань.
"Протягом останніх 50 років надруковано чимало "щоденників довіри", так що інколи… виникало враження якогось потопу містичних творів, – написав у передмові до щоденника Габріели єпископ Вільєпеле. – Серед найвідоміших слід згадати записки Люсі Крістін, матері Луїзи Кларе де ла Туш, с.Єлизавети від Пресвятої Трійці, с.Асельми, с.Йозефи Менендес… не забуваючи про найпопулярніше з цих видань – "Історію однієї душі" св.Терези від Дитятка Ісус… Якщо "ті, хто багато подорожує, рідко досягають святості", як писав автор "Наслідування Христа", то діалог "Він і я" є винятком з цього правила. Тому саме нам, жертвам непростої сучасної цивілізації, яка утруднює зосередження, ці сторінки свідчать, що усвідомлення Божої присутності в собі є можливе незалежно від провадженого способу життя".
Саму ж Габріелу зачепила хвороба. Спочатку акторка не була надто засмучена своїм станом, однак пізніше з’ясувалося, що то рак. Після операції в 1949 р. їй залишилося зовсім мало жити, а вона рвалася готувати до друку інші томики Його слів…
"Чи знаєш ти, що ми робимо, пишучи ці сторінки? Усуваємо упередження, що близькість душі з Богом можлива тільки для ченця в монастирі. А насправді моя містична й ніжна любов призначена для кожної душі в світі. Я вимагаю від тебе тільки одного: пиши. Це неважко. Я з тобою. Будь Мені вірна. Я біля тебе – моя ти упривілейована…"
Цілком, сказати б, сучасна думка. Ще до того, як ІІ Ватиканський Собор у своїх документах підтвердив вчення про роль і значення мирян, Божественний Наречений сказав про це французькій мирянці, чиє містичне життя було таке просте-просте: без екстазів, стигматів, ясновидінь… тільки слова.

"Нехай Моє Милосердя буде для тебе запевненням, що тією самою мірою, якою душі користуватимуться з твоїх записів, ти сама будеш сповнена радості. І кожен читач буде обдарований цією благодаттю."

Вам это будет интересно!

Последние новости