Navespro.ru

ВІРМЕНСЬКИЙ РЕКВІЄМ

25.05.2012

11 квітня 1945 року за обвинуваченням, сфабрикованим НКВС, було заарештовано архієпископа Львівського і митрополита Галицького УГКЦ Йосипа (Сліпого) разом з владиками.
Слідом за представниками Української Греко-Католицької Церкви було заарештовано також духовенство Львівської архієпархії вірмено-католицького обряду на чолі з її адміністратором Діонісієм Каетановичем.

"Ідеологи" від НКВС звинуватили представників УГКЦ та вірмено-католиків у байдужому ставленні до масових репресій, скоєних нацистами щодо мирного населення Західної України; а також у тому, що ієрархи "закликали паству сприяти німецькій окупаційній владі" та "надавали дозвіл українським і вірменським священикам служити капеланами в українському й вірменському національних легіонах, сформованих німцями на території України". По суті, то було звинувачення у колабораціонізмі…
Церкви було заборонено, й вони пішли у підпілля. Разом з церковними ієрархами було репресовано й заслано на табірні поселення і каторжні роботи численних представників української інтелігенції та простих громадян, які чимось не догодили владі. За деякими оцінками, кількість репресованих з Західної України сягала мільйону осіб! До їхнього числа потрапили й дві з половиною тисячі галицьких вірменів, які розділили зі своїми братами – українцями всі жахи сталінських таборів.
"Справу священиків" і досі дехто представляє як неоднозначну та суперечливу: надто велика спокуса використати цей болісний момент нашої історії задля політичної кон’юнктури. Та перше ж знайомство зі справою виявляє усю облудність висунутих проти Церкви звинувачень.
Відомо, що митрополит Андрей Шептицький засуджував дії нацистів як антихристиянські й вимагав припинити винищення євреїв. Він писав до папи Пія ХІІ. А в листопаді 1942 р. звернувся до священиків і вірних усіх національностей з посланням "Не убий!", в якому закликав політичні сили українського суспільства до примирення, засудив убивства на політичному й національному ґрунті і застеріг: організаторів і виконавців злочинів буде відлучено від Церкви. Саме після цього послання почалося масове переховування християнами – українцями, поляками, вірменами, угорцями – єврейських родин, які шукали порятунку від загибелі. Адже митрополит Андрей мав незаперечний авторитет не тільки серед українців, а й серед представників усіх національностей, які здавна проживали в Галичині. Владика подав особистий приклад, переховуючи у соборі св.Юра рабина Львова Давида Кагане і ще кілька сотень євреїв – дітей і дорослих.

Про який колабораціонізм можна говорити, якщо, рятуючи життя своїх сусідів-євреїв, християни віддавали власне життя?! Польський історик Т.Залеський пише: "За масове переховування євреїв, видачу фіктивних вірменських метрик нацисти 1944 р. вбили настоятеля вірменської церкви в Івано-Франківську Леона Ісааковича. За аналогічним звинуваченням там же 1941 р. було розстріляно викладача міської гімназії вірменина Каетана Ісааковича". Такі ж відомості є про вірменського священика Казимира Рашка з Городенки, де вірмени-католики переховували у своїх домівках єврейські родини.
Трагічна була й доля настоятеля Львівського вірменського катедрального собору Діонісія Каетановича. 13 квітня 1943 р. гестапо заарештувало його за переховування євреїв. Від неминучої загибелі отця Діонісія врятувало лише заступництво митрополита Андрея Шептицького, який сплатив величезну грошову заставу.
Та один тоталітарний режим змінився іншим, і, уникнувши смерті від рук гестаповців, Діонісій Каетанович став жертвою ГУЛАГу… 26 листопада 1945 р. його заарештували, звинувативши у "небажанні перейти у православ’я" та колабораціонізмі. Жорстокі допити не дали бажаного катам результату, і військовий трибунал Львівської області засудив його за 54-ю політичною статтею до 10-ти років таборів, конфіскації майна і позбавлення прав на п’ять років. Його шлях – це "Осіблаг" у Сталіно, "Інталаг" і поселення у маленькому селі Абеж – у Комі АРСР, далеко за Полярним колом. Відбуваючи термін, він багато писав – головним чином поезії польською і латиною, а також релігійні твори. 18 листопада 1954 р., незадовго до звільнення, Діонісій Каетанович помер "за нез’ясованих обставин". Деякі дослідники вважають – його отруїли. Місце поховання невідоме…
Але пам’ять про цього мученика за віру зберігають нащадки врятованих ним євреїв. Жива вона й у серцях вірмен-католиків по обидва боки кордону – і в Польщі, і в Україні. У Кракові, на Раковицькому цвинтарі, є його символічна могила. У Львові ж, на стіні вірменської катедри, можна побачити фреску "Таємна вечеря" роботи польського художника Яна Генріка Розена. Обличчю Євангеліста Матея митець надав рис Діонісія Каетановича…

Рішенням уряду незалежної України Діонісія Каетановича реабілітували через 40 років після смерті – 10 серпня 1994 р.

Самвел АЗІЗЯН

Довідка "ПГ"

Діонісій Каетанович народився 8 квітня 1878 р. у Тишківцях, в родині Каетана і Марії з родини Зайончковських. У 1896 р. вступив до ордену францисканців, прийнявши чернече ім’я Роман. У 1903 р. архієпископ Львівський св.Йосип Більчевський висвятив його на священика. У наступні роки Д.Каетанович обіймав посади віце-магістра кліриків у Кракові й душпастиря в Ярославі. У 1908 р. вийшов з ордену, був приписаний до вірмено-католицької архієпархії Львова, виконував обов’язки катедрального вікарія й катехізатора. У 1911 р. став адміністратором, а наступного року – настоятелем парафії у Снятині. В роки І Світової війни урятував снятинський костел від знищення. У 1918 р. став почесним каноніком, а 1922 р. – настоятелем і деканом львівської парафії вірмен-католиків. У 1933 р. Д.Каетановичу було надано статус інфулата. Між 1922 та 1930 роками працював катехізатором у школі вірменських сестер-бенедиктинок, потім став директором школи й куратором так званої "Вірменської бурси" – навчального закладу, створеного 1865 р. на кошти відомого лікаря-вірменина Йосипа Торосевича. З 1930 р. Діонісій Каетанович – віце-президент Союзу вірмен львівської архідієцізії. У 1920-30-х рр. очолює товариство, яке будувало дім для літніх та самотніх осіб, стає співзасновником і головним редактором часопису "Посланець св.Григорія" і наукового щомісячника "Григоріана", пише дослідження про Снятин – "На шляху історії" й путівник "Вірменська катедра та її оточення", перекладає польською текст Святої Меси вірменського обряду. Д.Каетанович сприяє приїзду до Польщі священиків з Вірменії, а кліриків зі Львова скеровує на навчання до Папського вірменського колегіуму в Римі.

Д.Каетанович був ініціатором повернення до джерел вірменського обряду у Польщі. 1933 року для знайомства з вірменською традицією та обрядом і встановлення контактів з вірменськими осередками Близького Сходу відвідав Патріархати у Бейруті й Константинополі. Привіз мелодії та докладні описи чину Святої Меси, способів уділення таїнств і читання Бревіарію. Сприяв виробленню статуту Літургічної комісії, завданням якої було поступове повернення вірменському обряду його первісної форми.

Діонісій Каетанович мав стати наступником архієпископа Теодоровича, який помер 4 грудня 1938 р. Виконуючи обов’'язки капітульного вікарія, о. Діонісій скликав з’їзд 18-ти вірменських священиків з дев’яти парафій: вони мали назвати трьох кандидатів на посаду нового ординарія. Найбільшу кількість голосів – одинадцять – отримав інфулат Діонісій Каетанович. Результати голосування надіслали до Рима, але відповіді не отримали: розпочалася ІІ Світова війна. Діонісій залишився адміністратором архідієцезії, але так і не був висвячений на архієпископа.