Navespro.ru

У ХІІ столітті в Межигір"ї недалеко від Києва виник монастир. Найбільшого розквіту він досяг за часів козаччини, сюди доживати віку приходило багато славних козаків. Тут навіть зупинявся колись Тарас Шевченка і намалював цей монастир.

В 1786 р. монастир було закрито. В 1798 р. у приміщенні колишнього монастиря було засновано Межигірську фаянсову фабрику. В 1886 р. Межигірський монастир було знову відкрито і 1894 р. перетворено на жіночий монастир.   У 20-х роках ХХ століття керамічну фабрику відновлюють бойчукісти.
Межигір"я, фото 1920-х років

А вже у 1934 році радянська влада зруйнувала всі будівлі монастиря, а мальовничу територію недалеко від Києва перетворила на урядові дачі. Тут відпочивали від управління державою Микита Хрущов, Леонід Брєжнєв і Володим Щербицький, а тепер велечезні угіддя воістину магічним чином перейшли у  приватну власність пана Януковича.  

Займаючись бойчукістами нам стало цікаво поїхати у Межигір"я і подивитися, що там залишилося від величезного релігійного і культурного спадку.  Від Києва до Новопетрівців, як тепер називається колишнє Межигір"я, можна доїхати автобусом за хвилин 20. А вже у селі кожен підкаже як дойти до дачі Януковича. В центрі села є, як дойти до пам"ятки "Дзвінкова криниця", все що залишилося від колишнього монастиря. По дорозі ще раз розпитуємо у зустрічного чоловіка куди саме повертати, а він нам розповідає:  
- Ви там дійдете дорогою до кінця і там будуть ворота і охорона, Ви не лякайтися, там під парканом повернете на право.  
І справді вже за кілька хвилин перед нами ворота, над нами камери, над воротами невелика вишка для охорони. Знайшли досить швидко і джерело і скромну капличку. На наклеїних на капличці аркушах писало, що тут і служба щонеділі правиться.

Далі захотіли ми піти і подивитися на Києвське море, але видно погано слухали дядька, коли він нам пояснював дорогу, бо вже за годину зрозуміли, що не туди повернули. Думали, що треба йти попри той паркан і повернути на ліво.  Та тільки паркан той ніяк не закінчувався. Ось як він виглядає, зріст дівчина на фото 162 см, то оцініть який зависокий цей паркан.

Зате вздовж паркана в хорошому стані дерев"яні помостки і сходи, йти зручно і коли не дивитися наліво, де високий паркан, то справа - чарівна осінь в лісі.

Йшли ми вздовж того парка дуже довго. йшли і мимоволі пригадувалася класика української літератури:
Йдеш перший день, питаєшся:
- Чия земля?
- Калитчина.
Йдеш другий день, питаєшся:
- Чия земля?
- Калитчина.
Йдеш третій день, питаєшся:
- Чия земля?
- Калитчина.
А над нами на паркані місцями через кожні 10 метрів висять камери спостереження.
Рівно за одну годину  ми обійшли обійстя Януковича з однієї сторони. Як вийшли нарешті до других воріт, то біля них стояли троє по вуха озброїних охоронців, якщо вони стежили за камерами, то вже давно нас чекали. Ми чемно вдали турстів, які тут лазять з фотоапаратами, і перші спитали:
- А де тут море?
Хлопці трохи з нас покепкували, потім сказали, що море далеко і в іншій стороні і навряд чи ми засвітла вже сьогодні туди дійдемо і показали куди йти на маршрутку на Київ. Чи тому, що ми дівчата, чи тому, що бум журналістів в цих місцяв уже минув, але ми спокійно і без проблеми з охоронцями розійшлися, а от журналістам УНІАНУ, які лазили тут 2 роки тому, не так повезло.
Словом, від величного монастиря, який колись тут був, крім джерельця, не залишилось нічого. Навіть натяку на нього тут немає. Кілька мешканців села пенсійного віку, з якими ми спілкувалися в автобусі дорогою сюди, про монастир ніколи й не чули. Може воно й не дивно, адже пройшло вже 74 роки з того часу як його зруйнували. Тепер про це пам"ятають тільки історики.

Вам это будет интересно!

Последние новости