Navespro.ru

  А фільм вийшов геть не тим, чого я чекав. Тут немає ні грама акторської гри (у її кіношному, не сценічному розумінні). Тут немає навіть самих акторів. Тут зовсім мало документальності і. ба, навіть біографія легендарної групи – ніяк не самоціль цього кіна.

   80% всього часу – це концерт. Сольник «Ролінгів» у Ною-Йорку у 2006 році, знятий багатьма професійними камерами на якісну кіноплівку командою кіношників під керівництвом самого Мартіна Скорсезе.

   А тому – ЯК знято! У кадрі майже немає глядачів і зовсім мало загальних планів. Натомість – «безкісткового» чортоподібного Міка Джаггера, вже старезного, але від того не менш харизматичного Кіта Річардса, скромного віртуоза-гітариста Рона Вуда і сивого барабанщика Чарлі Уоттса можна роздивитися в усій їх демонічно-божевільній чарівності. Як Джаггер вирячає очі, як Кіт підморгує комусь із залу, як Уоттс по-старечому зітхає, переводячи подих ,а потім знову починає лупити по барабанах. Таких деталей маса, і дивитися їх концерт, знятий саме ТАК можна вже тільки для візуального задоволення від спостереження за цими чортами і тим, як невимушено і особливо вони ведуть себе перед багатотисячним залом.

   З неконцертних кадрів фільму – фрагменти старих інтерв’ю групи. Молодий Джаггер, до речі, схожий на Пашу Артємьєва з групи «Корні», а Уоттс злегка нагадує юного Вахтанга Кікабідзе, перепрошую за «кратмолу». А ще є моменти передконцертних приготувань, коли Скорсезе марно просить Джаггера сказати, яка пісня буде першою (залежно від того мають виставлятися камери).

   Загалом – майстерно знятий концерт живої легенди (хлопці – ровесники «бітлів»), який дивитися просто цікаво (шанувальникам творчості – просто обов’язково). Хто бачив «Хай буде світло» у кінотеатрі, каже, що просто як на живому концерті побував.

  А я тепер люблю «Ролінг Стоунз»