Navespro.ru

Студентське самоврядування — це форма управління, за якої студенти на рівні академічної групи, факультету, гуртожитку, курсу, спеціальності, студентського містечка, іншого структурного підрозділу ВНЗ мають право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління. Головна мета діяльності органів студентського самоврядування полягає передусім у створенні умов самореалізації молодих людей в інтересах особистості, суспільства і держави. 
Студентське самоврядування є своєрідним лакмусовим папірцем для визначення того, чи є молодь, студентство споживачем, чи активним учасником суспільного життя. Недарма в рамках програми "Tempus" (схеми співробітництва країн ЄС у сфері вищої освіти) саме студентське самоврядування визначене одним із пріоритетів для України у сфері управління університетами. Так, у країнах Західної Європи важко знайти університет, де б не діяв орган студентського самоврядування. Ця формальна вимога європейського законодавства є надзвичайно дієвою при втіленні її на практиці в університеті. Органи студентського самоврядування в університетах Європи є не просто представницькими, вони активно захищають студентські інтереси всюди, де про них йдеться. Вони виступають у ролі своєрідних посередників між адміністрацією університету і студентською громадою, забезпечуючи їх ефективне спілкування. 

Дуже часто сама адміністрація вищого навчального закладу покладає на органи студентського самоврядування важливі завдання. Окрім цього, органи студентського самоврядування забезпечують ефективний зв'язок між студентами університету та іншими інституціями у галузі вищої освіти й опікуються справами всіх офіційних студентських товариств університету. 

Студентському самоврядуванню за часів незалежної України виповнилося вже понад 10 років. Але ситуація з діяльністю органів студентського самоврядування в українських вищих навчальних закладах не виглядає такою оптимістичною як на Заході. У переважній більшості ВНЗ України студентське самоврядування створюють упродовж 5-7 років, однак функціонує воно якось "по-радянськи". Можливість створення студентських самоврядних органів передбачена низкою нормативно-правових актів України — Положенням про державний вищий заклад освіти від 5 вересня 1996 p., Типовим положенням про органи студентського самоврядування від 3 квітня 2001 p., Законом України "Про вищу освіту" від 17 лютого 2002 р. В абсолютній більшості українських вищих навчальних закладів ці органи вже функціонують, проте самі студенти не завжди мають уявлення про їхні цілі та завдання. 

На відміну від органів студентського самоврядування в університетах Західної Європи студентські організації України не функціонують, а існують лише номінально, повністю підпорядковуючись адміністрації закладу. А їхня роль у лобіюванні студентських інтересів залишається мінімальною. 

За цього належить наголосити, що студентам Польщі, Німеччини, Великої Британії важко пояснити, що таке students trade union, зате students self-government є зрозумілим для всіх. Отож якщо студенти національних навчальних закладів мають бажання співпрацювати з вищими навчальними закладами іноземних держав, користуватися попитом на світових ринках праці, мати змогу демонструвати свої найкращі здібності та інтелектуальний потенціал, якого їм не бракує, необхідно, аби представляли їхні інтереси органи, котрі визнають у європейських країнах. 

Перш за все, існує проблема неналежного законодавчого оформлення та, відповідно, необхідність удосконалення нормативно-правової бази. Згідно з існуючим законодавством права участі студентського самоврядування в розв'язанні питань, що стосуються вищої освіти, є лише декларативними, а порівняно з аналогічними правами професійних спілок — дуже обмеженими. Така юридична незахищеність студентських самоврядних органів лише посилює ефект, викликаний небажанням адміністрації ВНЗ делегувати органам студентського самоврядування свої функції та ділитися з ними певними інструментами впливу. 

Крім відсутності юридичного інструментарію є ще одна, не менш важлива для незалежності органів проблем — відсутність достатніх фінансових можливостей для реалізації завдань та виконання власних функцій. Таким чином, на відміну від іноземних "колег" (австрійський приклад: 13,5 євро — законний внесок студента на розвиток студентського самоврядування; польський досвід: обов'язковість фінансового та матеріального забезпечення функціонування органів студентського самоврядування з університетського бюджету закріплено законом) українські органи студентського самоврядування найчастіше стають фінансово залежними або ж від адміністрації ВНЗ, або ж від місцевої влади. Але ж погодьтеся, фінансова незалежність — це запорука свободи та самостійності дій. 

Інша спільна риса, притаманна українським органам студентського самоврядування, відноситься до розряду "історично зумовлених". Радянська доба, на жаль, не зумовила необхідної демократичної політичної культури — культури участі. Як би там не було, але для щоденної реалізації прав і свобод на всіх рівнях функціонування суспільства необхідні своєрідні демократичні "стереотипи", певні усталені форми мислення та реагування. Як наслідок, маємо відсутність чіткого механізму, традицій взаємодії та співпраці як між органами студентського самоврядування і адміністрацією, так і з іншими студентськими організаціями та органами студентського самоврядування інших ВНЗ. Звісно, останнім часом спостерігається позитивна тенденція до організації "круглих столів", семінарів, конференцій, які повинні би сприяти так званому "обміну досвідом", але тут найголовнішим є не сам факт їх проведення, а факт участі дійсно активних представників студентської молоді. 

Болюча проблема для більшості вищих навчальних закладів — це відсутність власного приміщення, де б могли розміститися виконавчі органи студкомів. За відсутності таких приміщень дуже важко вести поточну роботу серед студентів та ще й координувати її. 

Характерним явищем є й те, що студентське самоврядування дуже часто не користується авторитетом серед студентів, а відсоток студентів, які нічогісінько не знають про діяльність, а власне, й про існування такої організації, в деяких вищих навчальних закладах сягає 40-60%. 

Імовірніше за все, причину такого стану справ треба шукати не в загальному песимізмі, соціальній апатії та зневірі студентства, а в недостатній поінформованості як щодо діяльності органів студентського самоврядування, так і щодо своїх прав та можливостей у стосунках з адміністрацією. Пасивність студентства породжена "інформаційною порожнечею" щодо органів студентського самоврядування.

Вам это будет интересно!

Последние новости