стежками Перверзії

25.05.2012

Вплив Андруховича на психологічно підготовленого співробітника державної сфери

Трапляються такі стани, такі напівстани, такі метастази, що їх не можна описати словами. Я не є поціновувачем їх, оскільки вони, не маючи змоги переродитися у слова, носять характер цілковито збочений, перверзний. І все ж я спробую оволодіти ними, ніби чоловік дівою, оскільки це може нарешті допомогти виштовхнути їх з моєї підсвідомості шляхом низки ґвалтівних, також збочених рухів.

Це буває, коли ранок починається з наполегливо гнітючого і за жодних умов неперервного тремтіння листя на деревах. Воно тремтить, дріботить, подрібовує, доводить. Воно ніби відсутнє, але його присутність очевидна за напругою внутрішніх волокон, нервових і м’язевих.
На це тремтіння, наче мухи на клейку смугу наліпають враження. Останні носять цілковито випадковий характер. Відсутність поцілунку чи кольорового завершення сну, надто гучні крики сусідів чи - навпаки надто гучна тиша у пізній час. Далі виникає очікування на необхідність. Остання стає цілковито панівною і, ніби знищує свою полярність – випадковість. Так-так, панове, у душі виникає відчуття необхідності. За відсутності речей, що їх дійсно необхідно зробити, виникають хибні уявлення, які межують з панічними: ніби необхідно бігти, робити непекучі справи, прочитати якісь застарілі для душі книжки, необхідно – тобто конче, як то кажуть, потрібно.
Оскільки маразм у душі не доріс до повного, це допомагає не купитися на необхідність і дозволяє все ж таки втриматися на місці. Тоді, мов хвиля, находить наступне здригання свідомості: страхи. Загрози, образи, примхи, зарази. Відчуття нав’язливості і небезпеки: вони передаються досить войовничими метафорами: відчувається ірраціональна загроза, що відсутність активних дій обернеться лихом, покаранням, покаянням, понівіченням. Однак і ця повітряна атака вчасно вловлюється раціональними уламками розуму, і душа віддається на подальші випробування.
Наступними ідуть у наступ спогади. Найболючіші, пекучі, погані, дитячі, необережні, випадкові, скорботні – будь-які. Якесь недомальоване слово у батька під очима. Якісь патьоки на обернених до мене спинах. Якісь недбало розмішені фарби всередині серця – все це позбавляє рівноваги.
Відчуття полишеності і занедбаності, відчуття найнещаднішого і просто незахищеного. А може безсилого, іграшкового. Велике життя нападає тремтінням, втручанням, стогонами, побиванням, ґвалтом, вимогами, винахідливістю, необхідністю, випробуваннями. А я маленька і картонна, чи може скельна, і хтось забув мене пригорнути і натомість просто є, жорстоко і невблаганно поруч, але зовсім далеко.
В такі години дуже хочеться теплоти і уваги.
В такі хвилини, можливо, не стає сили дати швидку відповідь, і просто хочеться, щоб на неї таки дочекалися, бо вона, борсаючись і плутаючись, наразі дістається із далеких і липучих глибин, і, треба таки надати їй час, якщо, звичайно, на то є шматочок всетерплячого кохання.
Люби мене повільно, любий. Дай мені час і благаю, люби.