Navespro.ru

Осінь окрім пожовклого листя, затяжних дощів і перших заморозків, завжди має в собі ще день чи два проведених у селі, подалі від інтернету, мобільного зв’язку та інших комунікацій. Пора збирання врожаїв...
Мені чомусь завжди випадає так, що картоплю доводиться копати прохолодним, вітряним днем, коли доводиться постійно поглядати на небо в очікуванні дощу. Тому завжди беру з собою в село свої старі німецькі військові чоботи. Взагалі то ці чоботи мій незамінний супутник у горах, але то інша історія, про яку я теж мабуть колись напишу. А тут вони просто рятують від грязюки та болота...
Щороку один і той самий клапоть землі, на узвишші за селом. Який по рахунку врожай збирається тут цього року, тими чи іншими членами родини? Достеменно знаю що вже у 30-х тут хазяйнував прадід, що повернувся після заробітків із Франції і вирішив завести власне господарство. Згодом загинув у Чехії під час Другої Світової. По його смерті прабабця залишилась сама, тож мусили частину поля залишити, а на решті вправлятися з донькою (моєю бабцею). У домі бракувало чоловічої руки і бабцю видали заміж. Хоча чи бував її тодішній чоловік на цьому полі не знаю, за рік він десь зник у невідомому напрямку, знову залишивши двох жінок самих. А потім у село після служби у Чорноморському флоті повернувся дідо Мар’ян, тоді ще молодий хлопець. Красень моряк був бажаним женихом у кожній хаті, натомість одружився з моєю бабцею, розлученою та ще й на декілька років старшою... я так і не встиг розпитати його чому так вийшло... знаю тільки що тоді по селу ще довго ходили різні пересуди. Землю знову повернули, у саді з’явилася пасіка, перебудовано старий будинок... життя налагоджувалася. Інколи приходив допомагати прадіда брат, якому таки вдалося пережити війну, однак зазнавши сильної контузії... з того часу він змінився, хоча ніби й продовжував жити звичним сільським життям, інколи зникав десь на декілька діб, марив вночі, дуже мало балакав і чомусь ненавидів голитися... шкодую що не встиг застати його живим, шкодую що ледь пам’ятаю діда...але щороку у вересні я знову декілька днів проводжу тут, збираю черговий врожай картоплі і слухаю бабині історії, в яких і досі живуть всі ці люди...

Вам это будет интересно!

Последние новости