Пам’ять про минуле, погляд на сучасне, та жага майбутнього.

25.05.2012

В наш нелегкий час сильного ідеологічного розшарування і розколу всередині національного руху, виникло одне складне питання, на яке потрібно дати просту і категоричну відповідь. Мова йде про те, що більшість старих течій націоналістичного характеру вже давно перетворились у щось на зразок історично-меморіальних клубів, забувши своє справжнє призначення. Вони стали придатком до горезвісних “націонал-демократів”, яких ще на початку 90-х було влучно названо “пустоцвітом української революції”. Так звані “справжні націоналісти” (або “справжністи”, як їх давно прозвали в дієвому націоналістичному середовищі) зациклилисьна відзначенні історичних дат та вшануванні річниці смерті того чи іншого історичного діяча.

З однієї сторони здавалося б нічого поганого – націоналісти шанують своїх героїв, пам’ятають наше героїчне минуле і т.д. Але якщо поглянути на цей процес іншими очима, то можна побачити страшну загрозу і фатальну небезпеку для всього національно-визвольного руху. Адже, концентруючи всі зусилля на питаннях історичної правди та відзначенні історичних дат, наші “справжністи” давно втратили волю до політичної боротьби і революції, забули про національно-визвольну боротьбу нації. Більшість з них свято вірять, що в 1991-му році наша держава стала незалежною, а нашою метою тепер є визнання УПА, вступ до ЄС та НАТО, а також малювання хрестиків у виборчому бюлетені навпроти кольорових кандидатів помаранчево-білосердешного табору.

Наші злібералізовані “справжністи” не спроможні правильно оцінити сучасну геополітичну ситуацію, не здатні ідентифікувати ворога. Вони сильно пережили свій час і своїх ворогів, тому єдине що їм зараз лишається – воювати з примарами. Своїм ворогом вони і надалі вважають СРСР та комунізм. Проте радянської імперії давнонемає, комунізм згнив, а його сучасні послідовники в Україні давно перетворились на російську п’яту колону, що прикриває своє істинне обличчя червоним шматтям.
В той же час ці “справжні націоналісти” бояться елементарних націоналістичних гасел. Вони у них або “не на часі”, або є провокативними і “створюють картинку для російського ТБ”. Натомість “справжністи” не соромляться міряти наші традиційні вишиванки на різнокольорових виродків. Вони, за словами великого Донцова, займаються “одяганням негрів у фартушки”, при цьому керуючись принципом “аби не москаль”.Досить! Прийшов час покінчити з цими хворими стереотипами.

Ми, соціал-націоналісти, пам’ятаємо нашу історію, знаємо свою правду. Нас мало цікавлять дешеві ліберальні торги на тему “з ким воювала УПА”, або “хто був союзником ОУН в Другій світовій війні’. Ми – вірні нащадки наших героїв, ми – продовжувачі національно-визвольної боротьби. Саме МИ, а не зрадники національної революції, що прикриваються автентичним прапором, чи генеалогічним деревом. Адже ідеологічних і політичних спадкоємців визначають за їх вчинками, а не за громадянством США чи Канади. Нам начхати на ЄС і НАТО, рівно так, як останнім начхати на нас. Ми не віримо у “світле” майбутнє, приготоване для нас західним ліберальним концтабором. Натомість ми віримо у святість та жертовність боротьби за соціальну і національну революцію.

Соціал-націоналісти прекрасно розуміють, що в період, починаючи з 40-х років ХХ сторіччя і закінчуючи проголошенням примарної “незалежності”, у нас значно прибавилось ворогів, а також кардинально змінилась геополітична ситуація в Європі та світі. Крім головної загрози – совково-імперської Москви, ми розглядаємо, як потенційних ворогів нашої державності, Вашингтон з його імперіалістичною військовою політикою, та Брюсель, як столицю європейського ліберального концтабору. Та безпосередніми і реальним нашими ворогами є свої ж вітчизняні совкові україноненависники, що прикриваються українським громадянством, і вся сепаратистська п’ята колона. Вороги нації та держави – особисті вороги кожного українського соціал-націоналіста. Ніяких “але” і жодних компромісів.

“Справжністи” часто закидають нам, той факт, що ми саме СОЦІАЛ-націоналісти, вважаючи це “відхиленням” від загального курсу, чи якимись міфічними зв’язками з соціалізмом. З цим стереотипом теж прийшов час покінчити. Соціальний націоналізм – це повноправний спадкоємець інтегрального націоналізму, його оновлена форма. Ми провели якісну переоцінку української національної ідеї 30-40-х рр. ХХ сторіччя, і зробили вірні висновки про те, що національна революція неможлива без соціальної. Тому соціал-націоналістам ніхто не зможе закинути зацикленість лише на національних ідеях, чи “обмеженість” їх політичної програми. Поруч з прапором національної революції ми піднімаємо прапор революції соціальної, пропагуючи радикальні революційні реформи. Це соціальне питання повністю відсутнє у “справжністів”, що ще раз доводить їх нежиттєздатність.

Нашою якісно новою ознакою є наша ідея та наш світогляд. Ми не зациклюємось на минулому, ми прагнемо майбутнього. Але разом з тим ми знаємо нашу історію, і пам’ятаємо наших героїв. Коли з наших вуст лунають слова на кшталт “Бандера ще прийде”, то це не значить, що всіх нас заклинило на реінкарнації. Під іменем Бандери чи будь-кого з національних провідників минулого ми розуміємо культ вождя і прагнемо нових лідерів-провідників. Імена Бандери, Шухевича, Хмельницького, мусять стати для нас лише іменами-символами, які нагадують про героїчне минуле і дають сили для боротьби. Не більше і не менше. Тому ми не мусимо зациклюватись на конкретних історичних діячах чи подіях. Діячі померли, події пройшли, а ідея живе. На їх місце прийдуть нові вожді, нові герої, нові колони борців. Прийдуть, щоб віддати життя за ідею, залишити свій залізний відбиток в історії, а потім зайняти своє заслужене місце в пантеоні національних героїв. “Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців” – ці слова Євгена Коновальця чудово передають всю суть нашого існування.

І тепер, коли нас ще не більшість, ми не боїмося чисельних орд ворогів. Ми йдемо до світлого майбутнього, оглядаючись на славне минуле. Коли ми стоїмо в колоні, то пліч-о-пліч з нами стоять наші предки та герої. Вони немов спустились до нас із обителі воїнів та богів, вони прийшли до нас зі світу померлих героїв – славного давньоруського Вирію. І тому, неважливою є наша чисельність, несуттєвим є те, чи нас 2000, чи 20000. У будь-якому випадку нас в сотні тисяч разів більше. Бо поруч з нам стоять непереможні дружини Святослава Завойовника. На Софіївській площі вже чекають незчисленні полки батька Хмеля. Нога в ногу з нами марширують по бруківці Хрещатику залізні полки УНР, так само як йшли майже сотню років тому. В поміч нам веде з Карпат своє нескорене військо генерал Шухевич. Наші предки з нами, і нам нічого боятись. Вони всього лиш чекають на наш клич, який зрушить могутню силу. Ця сила знищить все вороже і огидне, поверне нам наше. Поверне те, на що ми по-праву заслуговуємо. Тому вперед до майбутнього, адже найкращим способом вшанувати наше минуле буде продовження справи предків.

Спеціально для ГО "Патріот України. Галицькі сотні".