Navespro.ru

Трохи думок про книжку:
Ольга Токарчук. Останні історії. – Львів: Літопис, 2007. – 222 с.

МОВЧАЗНІ ЗАКАПЕЛКИ ТУГИ

Правічне "українське дао" – "Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…" Але, як у М.Павича, продовження може бути двоїстим. Чоловічий варіант передбачатиме одчайдушне "Чому я не сокіл, чому не літаю?"; варіант жіночий радше споглядальний – "Чом ти, моя чайко, світом занудила?"

Ці асоціації з’являються майже одразу, коли одну по одній гортаєш сторінки дивного роману Ольги Токарчук "Останні історії". Звідки вона – живий класик польської літератури – набралася того "укр-даосизму"? Невже магія чарівного суфіксу "-чук" у прізвищі? Але кілька енциклопедичних статей – і ми в курсі, що її бабуся була родом з наших теренів, та й сама авторка під час цьогорічного візиту до Києва зауважила, що прагне відкрити для себе Україну.

Трилогія "Останні історії" присвячена родині, яку волею тоталітарних режимів доля розлучила з землею пращурів. Роман об’єднав три жіночі долі трьох поколінь переселенців: бабуся – донька – онука. Він нагадує поліхромний вівтар, багато яких збереглося у Польщі й майже не лишилося в Україні: час та режими розторощили їх, а згодом поселяни розтягли на дрова. Як класичний триптих, де у центрі храмовий святий, а на стулках праворуч і ліворуч в образах святих та праведників – родичі автора триптиху або замовника. Ольга Токарчук створила вівтарик у стилі "українського дао": три героїні роману по черзі дивляться у небо та й думку гадають… Кожна з них замкнена у рамках "свого" світу. У центрі (і композиційному, і змістовому) – постать бабусі з дивним як для Польщі іменем Параскеви-П’ятниці. Її світ – то дім, де вона живе-доживає віку з чоловіком. Стулка праворуч – це її донька Ольга, світ якої трохи ширший і нагадує міські пейзажі фламандців з вулицями й дорогами. Стулка ліворуч – світ Параскевиної онуки Майї, який містить широкі світи й екзотичні країни, як на картинах Сальвадора Далі. Погляди трьох героїнь неначе звернені вгору, в одну точку – вони "тужать", як цього й вимагає жанр "українського дао". Всі троє різні й водночас однакові, кожна щаслива й нещасна одночасно, у кожної туга до болю щемить у серці, і всі троє ніяк не наважаться визнати: це не банальний серцевий біль (як пише Токарчук: "Пане лікарю, моє серце перестає битися і зупиняється на довгі хвилі, тому якимось дивом помираю і якимось дивом повертаюся до життя… Моє серце не б’ється, западає страшна тиша… Мотор дає збої… Лікар оголошує: Нічого небезпечного. Ви цілком здорові… Як на свій вік, пані в добрій формі"). Це самотність – звичайна людська самотність, ліків від якої годі шукати. Хіба що дослухатися до рецепту Ольги Токарчук й подивитися угору поглядом чайки, яка так прагне неба: "Очі мої завжди до Господа, Він бо звільнить від сіті мої ноги. Зглянься і змилосердься надо мною" (Пс 25,15-16).

Вам это будет интересно!

Последние новости