Написала сегодня ночью… Название не придумала.

24.05.2012

Дощ кривими рисками тарабанив по холодному склу. Соль сиділа, підібрав ноги, на підвіконні, щокою вона відчувала удари дощу.
На дах протилежного будинку вийшов чоловік. "От ненормальний,-подумала Соль,- що він там забув, на вулиці злива і холод".Але через декілька секунд дівчина зрозуміла-йому вже нема чого втрачати, а застуда-це те лихо, яке зараз його зовсім не лякає. Вона спустила босі ноги на холодну підлогу і, занурившись у плед в клітинку, поплелася на балкон. Соль запалила сигарету.
Чоловік всівся на парапет і безнадійно подивився на місце, яке мало сьогодні обірвати його життя.
-Може поговоримо?-крикнула Соль у мляву сіру безодню між ними.
-Про що?- чоловік підняв голову
-Не знаю... Наприклад про погоду. Незнайомі люди, за вітсутністю інших тем, часто говорять про погоду.
-Ти думаєш мене зараз цікавить температура повітря?- нервово усміхнувся він.
-Як на мене, це дуже актуальна тема. Через цю погоду у мене в квартирі неполюдськи холодно.
-Я тобі співчуваю...
-Твоя черга, кажи щось про погоду.
-Що??-майже істерично викрикнув чоловік, який вже підвівся на ноги готовий до стрибку і майже не зірвався при відповіді.
-Чому саме сьогодні? Можна було б дочекатися більш вдалого дня. В останнє вдихнути аромат доброго настрою та свіжого повітря, відчути промінь сонця на віях. А ти обрав розлегтись на брудному асфальті.
-Як романтично.... Треба було краще планувати своє самогубство. - чоловік знову сів на парапет.
-Так, і не псувати ще більше цей похмурий день.
"Що за ненормальна, я ій краєвид псую, от халепа",-подумав він і невольно посміхнувся.Вона зараз так близько до нього, що він майже чітко бачить риси її обличчя і разбирає кожну клітинку на пледі, в який вона загорнулася, але, враховучи обставини вона зараз так далеко. Як би там не було, чоловік усвідомив, що в останні хвилини свого життя вже не буде думати лише про неї, сина та своє зрадженне життя.
-Що ти про мене знаєшь?-викрикнув він на зустріч сірим сутінкам, які вже почали оплутувати її обличчя..
-Нічого, адже ми говоримо про погоду, так?-Соль запалила ще одну сигарету.
-Ні, зараз ми говорим про те, чому я стою тут саме сьогодні.
-Дійсно, і чому
Він розповів їй про Ганну, про те як кохав, ні кохає її. В один день, схожий на цей, вона зібрала речі, його маленького сина і пішла, нічого не сказав. Він шукав її, а знайшов тільки через 2 тижні, вона переїхала до його кращого друга. А той, показав на двері, сказав, що не хоче більше його тут бачити. Опіку над сином отримати навряд вдасться, бо він втратив роботу, на яку просто забив після її уходу. Потім пив, довго пив, хоча зараз сам на може пригадати скільки часу вливав пальне собі у кров...
-Я тебе вітаю!
-З чим це?-здивувався він дивлячись на вогник сигарети, який вона підносила до рота.
-З першим тверезим днем!-дівчина загасила сигарету і кинула вниз.
-Дякую....
-Дуже поважний привід размазатися по асфальту. Я зараз не буду говорити про те , що існує багато засобів врятувати твоє зіпсоване життя.
-Чому? В мене досхочу часу.-чоловік освідомив, що його байдужість змінив страх, він не хотів, щоб вона пішла.
-Вони не сумісні зі смертю. До того ж я дуже змерзла.
-І чому застужуватися із-за покійника?-він снову піднявся.
-Дійсно. Але якщо передумав вмирати, ми можемо продовжити розмову за чашкою гарячої кави, квартира 303.
Тихе поскріпування кавоварки перервав дзвінок у двері, на порозі стояв мокрий і продрогший до кісток чоловік з даху. Він нахилився, мовчки поцілував Соль у ліб і пройшов на кухню.