МУЧЕНИК ЗА ІДЕЮ

24.05.2012

Мої думки вже який день не відпускає одна трагічна подія, що відбулась в Одесі цьогоріч на Страсну П’ятницю. Як повідомляли засоби масової інформації 17 квітня біля клубу Орешек стався напад на двох юнаків, від чого один із них – Максим Чайка - загинув від завданих поранень. Начебто вбивства, тим паче в мегаполісі, трапляються нерідко, але ця подія є ключовою не лише для нашого міста, але й для Української держави вцілому.

Я не був знайомий із Максимом особисто, хоч ми мали спільних знайомих та інколи бачились. Та не знайомство є визначальним для того, щоб усвідомити, що на його місці могла бути кожна молода людина, для якої слова Україна, Батьківщина і Нація є святими.

Той клуб на вулиці Троїцькій ріг !провулку Романа Шухевича!, вже здобув недобру славу через антисанітарію під столами з купами лушпиння від горішків, славився він ще й тим, що став вуликом для проросійських молодих фанатиків, які – це показала трагедія із Максимом – виявились неврівноваженими покидьками, яким не місце в цивілізованій Україні і європейському місті.

Одеська спільнота вже була свідками того як орава зірвавшихся мерзотників били під будівлею Одеської обласної ради на проспекті Шевченка молодих хлопців і дівчат, жінок похилого віку, які хотіли вручити лист Президенту України, приїзд якого очікувався у той день. То був день міста Одеси. А що в Страсну П’ятницю?

В Страсну П’ятницю був вечір, було спілкування, можливо був і зрадник, який і видав бісовим фанатам хлопців, які за жодних обставин не поділяли думку майбутніх вбивць про майбутнє України. Христове Воскресіння в Одесі в минулу неділю хоч і було за церковними канонами Світлим, та той день не був світлим для друзів, близьких і родичів Максима, який став лише жертвою обставин, коли він був в той зловісний вечір в певному місці в середовищі певних людей.

У Пасху Господню 19 квітня вулицями Одеси від місця вбивства Максима Чайки до стадіону Спартак пройшла багачисельна колона городян, які вимагали знайти зловмисників та покарати їх за всією суворістю закону, інакше – неприпинні протести та акція непокори, адже терпіння в української громади Одеси залишилось обмаль.

В мас-медіа також зазначалось, що вбивців та\або свідків затримано. Водночас містом ширились чутки про те, що до відділку міліції мчать два джипи колишнього депутата Одеської міської ради. Хочеться вірити, що жоден тиск, жодні погрози і жодні обіцянки не вплинуть на працівників правоохоронних органів, які порушили за фактом вбивства кримінальну справу, та їм вдасться розслідувати її до кінця, встановити винних і передати справу до суду.

Коли стає зрозумілим, що сталась подія лише через те, що певна людина поділяла певні ідеї, сповідує їх і, не відмовляючись від них, живе з ними, а інші хворобливо їх не сприймають, і можливо маючи певний діагноз від медиків вузького профілю не можуть змиритись із іншою думкою, стає страшно. Ще страшніше, коли винищують носіїв протилежної думки – то є не лише діагноз для певних людей, але й перший сигнал для суспільства, яке породило й «виховало» хворобливого члена того суспільства.

Я не знаю і батьків Максима, не знаю його родичів, але зі сльозами на очах, знаючи про невиправну втрату, хочу їм подякувати за сина та онука, який сміливо залишався вірним собі, своїй совісті та народу, сином якого він також є. Ми ніколи не забудемо Максима… Максим, ми тебе не забудемо…

Неподалік від будинку, де жив Максим Чайка, є провулок Лунний, назва якого жодних почуттів не викликає, хіба що деяке здивування від того, що такий існує. Виходжу до всієї територіальної громади Одеси з ініціативою про перейменування провулка Лунного на провулок Максима Чайки – вірного сина Українського народу, що став мучеником за ідею.

Юрій Демедюк
20 квітня 2009 р.