Моя участь у болгарському весіллі в с. Кулевча Одеської області

24.05.2012

Цього року я був запрошений на болгарське весілля, яке відбувалось 11 жовтня після одруження двох коріних мешканців с. Кулевче (також зустрічається інша назва села - Колесне), яке заселене переважно болгарами.

Ознаймлення з традиціями дня веслілля почалося одразу після нашого приїзду. Ми застали процедуру розпису, який проходив неподалік від відомого Кулевченського храму, в якому проходило вінчаня молодят.

Після невеличкої перерви розпочалось власне святкування весілля, першим етапом якого стало вітання на адресу кумів – брати, сестри наречених та їх подружжя почергово виносили смажену страву (чоловіки - смажену свиню, а жінки - качку), яку куми (свідки) тричі симоволічно перевіряли на готовність прокалюванням виделкою. Другим цікавим і прикметним для мене моментом виявився великий танок вздовж проходів між святковими довгими столами, в якому взяли участь близькі родичі та сусіди, що витанцьовували перед кумами.

Так само незвичною для мене виявилась традиція катання селом на автівках гостей весілля та попереду самих молодят, яке супроводжувалось литтям дітьми родичів кумів води на щастя перед машиною молодят та колоною інших автомобілів. Самі родичі кумів зустрічали вітанням катання та пригощали вином та солодощами. Під час такого катання селом обов’язковим є зупинки біля дому кума й куми. Наприкінці катання – введення нареченої (булки) в дім нареченого (буденіка, мужика). Перед цим мати нареченого з трьома запаленими свічками, що обмотані м’ятою, тричі обходила молодят. Всі візити під час катання супроводжувались на завершення танком молодих учасників весілля – традиційним «хуро», що є незвичним у відтворенні не болгарами, в тому числі і мною.

Після повернення до місця відзначення весілля почались танці під час яких чоловік втратив пильність і наречена була мною викрадена. Сама наречена справді опиралась викраденню, не пускали її і місцеві мешканці, внаслідок чого весільна сукня була деформована, що не на жарт засмутило наречену. Через це її повернення сильно затрималось, але місцевими мешканцями це сприймалось як витівки одеситів, які до того ж просили нереально великий викуп за наречену (виявилось, що були прийнятними лише конкурси для кумів). Намагаючиь розважити гостей весілля танцями та конкурсами, ми зіткнулись із холодом несприйняття: сумні (злі) обличчя місцевих мешканців, відмови в пропозиції потанцювати, та кума, що назвала одеситів (тобто нас) придурками в контексті болгарськомовного речення – зробили нас зайвими на цьому святі.

Підсумовуючи, слід зазначити що подібне жорстке зіткнення двох культур місцевої (болгарської) та одеської (секуляризовано-поліетнічної) можна було б уникнути вивченням широкими верствами населення культури народів рідної Одещини.