Куди?

24.05.2012

В неділю ввечері подивився новини тижня. Стало страшно. Куди ми йдемо? Куди ми прийдемо? Учні б’ють викладачів, інші вчителі їх кришують, політики дерибанять країну, користуючись недосвідченістю своїх громадян та всіма можливими тіньовими схемами, політики ділять країну там, де вона сама і не розхитується, а можновладці країни з заможного заходу не знають іншого виходу, аніж об’єднання для покращення життя кожного.

Можливість роз’єднання Батьківщини розчулює, сльози зупиняють лише думки про те, як цього можна уникнути. І для того, щоб різниця між українцями сходу України і українцями західними не поглибилась треба думати не лише вже зараз, а завжди.

На календарі 2007 рік. Та, в принципі, яка різниця який зараз рік. Головне тільки на скільки років ми відстаємо і скільки часу гаємо на дурню, на сварки та пусту балаканину? Скільки землі під час виголошення політиками зайвої маячні роздасться? Скільки грошей не потраплять у вигляді інвестицій на українські підприємства? Скільки новітніх технологій від українських вчених будуть чекати, поки їм не нададуть державну підтримку? Скільки чекати здібним молодим фахівцям, щоб вони приступили до роботи заради модернізації країни та її прогресу і надолуження втраченого?

Не знаю чому саме зараз, та останнім часом думки саме про те, як розбудувати Україну, як дати людям роботу, на яку вчились, нагодувати їх та дати відпочити від нелегкої години праці, як вивести країну з того тупика, де вона зараз є. Переконаний, що зараз для цього володію нікчемно малою інформацією, знаю мало людей, які пліч о пліч, змогли б ламати зайві загорожі та зводити будинки, та це є питання негайного вирішення. Новини тижня, їх свого роду трагічність, переконали, що збиратися з думками треба вже зараз, бо болить від того, як нас роздягають, крадуть все, що тільки залишилося, мають нас за дурнів, а публічно демонструють до нас глибоку пристрасну любов. Треба визнати, що то все фарс, від якого кожен з нас буде втомлюватися тим більше, чим частіше в країні відбуватимуться виборчі кампанії, чи то пак електоральні війни.

Сьогоднішня політична ситуація в Україні має стати другим диханням для активних молодих людей, що об’єднані зараз в громадські організації чи навіть поза ними внаслідок не важливих причин. Основною метою неурядових молодіжних організацій має стати пошук здібних молодих людей, які могли б взятися за те, щоб кардинально змінити ситуацію в країні на краще. Слід також навести лад з тими юридичними особами, що реєструвалися як молодіжні громадські організації, а насправді, в кращому випадку, взагалі не діють.

Як на мене, то зініційована групою молодіжних громадських організацій України перевірка використання державних коштів міністерством молоді на різноманітні програми слуху від яких немає є важливим кроком для того, щоб невідоме і непрозоре стало зрозумілим для багатьох, а після того стало неможливим для повтору за будь-якої влади. Та цього мало! Як би не виходили чесні молоді люди з конструктивними пропозиціями до чиновників, вони підуть на поступки тільки для збереження свого обличчя чистими перед ЗМІ, та і це буде непоганим результатом, бо можливе звичне вже ігнорування.

Але корінних змін з таким плином справ не залишиться. Вони залишатимуться при владі доти, доки за них голосуватимуть незвиклі до своєї відповідальності за свій вибір люди. А люди віритимуть негідникам, що називатимуть себе професіоналами з досвідом, поки не з’явиться нова команда професіоналів, що здатна переконати тих самих виборців в своїй компетентності та чесності, хоча б більшій за опонентів.

Тому цими рядками закликаю голів всіх громадських організацій, фіктивних, малих і великих, регіональних і всеукраїнських знайти в собі мужність, визнати свою некомпетентність чи одинокість, об’єднатися з близькими за поглядами однодумцями та творити добро своїми дієвими намірами, що здатні змінити цю заморожену у часі з його кризами країну.

Юра ДЕМЕДЮК