Navespro.ru

«Вставайте, а то проспите царство небесне…»

Здається, соціум рівняє тупими величезними ножицями ще зі школи. Аби бутони квіток не встигли роспуститися, а пелюстки набрати кольору. Манікюрними ножничками є школа. Як кажуть Гайдамаки- це модель суспільства, доля вуличного злочинця.Чому?
Педагог
Іноді здається, що не всі вчителі усвідомлюють, який обов’язок беруть на себе. Адже вони щодня є прикладом для дітей, який відкладається у їхній свідомості. Недоречний жарт, чи крива посмішка учителя –діти усе це помічають і мотають на вус… А потім видають нагора. І ми дивуємось звідкіля вони це взяли для себе. Педагоги мусять бути ,перш за все, хорошими педагогами життя. Недарма колись вчителями були філософи. Вони розуміли. Вони вчили спочатку вчитись розуміти. А потім заливали підготовлений фундамент цементом і будували. Поверх за поверхом. «Я зацікавлений побачити світові пригоди, дізнатися…», -Ян Коменський, «Лабіринти світу і рай серця». Ці слова можна прищепити до дитячої цікавості. До щирого бажання дитини пізнавати. То ж не потрібно ламати дітей чистих душею із бажанням знати. Добре, що в «Обов’язках письменників та журналістів» автор закликає до такої професії як учитель. Та не кожен ним буде.

Відсутність вибору.
Школа. І почнімо з парт. Вони розраховані на двох школярів, що сидітимуть поряд. Ти мусиш сидіти з Катею, а ти - з Васильком. Так хтось придумав. І всі вважають, що це добре. А придумали ж не просто так…
Ти шульга, але від нині писатимеш правою. Ти любиш кольорове взуття, але віднині ходитимеш у чорних мештах, що натирають ноги,і мають, чесно кажучи, нікчемний вигляд. Тобі пасує більше довге волосся, але віднині ти носитимеш коротку стрижку.
Та це порівняно дрібниці. А як ставитись до ненормального ненормованого перенасичення предметами. Штовхають у програму всеіснуючі дисципліни – включають вивчення курсу економіки та астрономії у 9 класі. Якщо у дитини голова працює на лад економіки, чи астрономії – добре. А що робити з дітьми – гуманітаріями? Цього система не продумала. Або ж надумала звісно. Чому за кордоном діти ще у школах фільтрують інформацію, що їм подають, вибирають ті науки, що здатен сприймати їх мозок і робити це залюбки. А ми їмо все. Бо так треба. І можливо серед дітисьок і бігали б майбутні генії, якби їхнє бажання купатись у певній дисципліні не переривалось вимушеністю освоїти всі інші одночасно. Так і вбиваємо молодий розум.
На мій погляд, варто впровадити класифікацію дисциплін на п’ятому році навчання у школі. Дітям, з математичним складом розуму – формули, гуманітаріям – мови. Таким чином, дитина краще та швидше розвиватиметься у своїй сфері. А це – майбутні фахівці, та й зрештою просто люди з порядком у голові.
Нас вчать літератури. Поділили на зарубіжну та українську. Не існує української та зарубіжної літератури. Не можна ї ї порівнювати. Є погана і хороша література. Зарубіжна література є значно різноманітнішою із широким спектром охоплених проблем. Там присутні нотки демократії. На кожен період історії є декілька авторів, які по – своєму трактують події того чи іншого плану. За кордоном людина має можливість порівняти шось, вибрати для себе те, що імпонує більше. А українська.. наша… рідна… Шевченко… Один – єдиний. За ним – Франко. Який підтримував того ж Шевченка… і так далі. А де різноманітність. Дуже вузький спектр письменників в описах одних і тих же подій.

У школах блокують процес мислення. Відсутніми є живі дискусії, у яких дитина вчиться самостійно обирати між гіршим та ліпшим, маючи перед собою декілька точок зору на певну проблему, висловленими співрозмовником. Дискусія також вчить змістовно обґрунтовувати свою позицію, шукати дедалі більше фактів, які б виправдали твій вибір. І нехай досвід дитини малий і знань ще не достатньо, але на їхньому рівні це потрібно робити, дискусії є необхідними. Аби була можливість обирати. Добре, якщо українці мають у собі японське амае. Але більшість немає. Тому навіщо жити по закону амае і мати лояльне ставлення до всіх, хто перебуває на вищій посаді, незважаючи на його здібності. Не потрібно боятись показати себе і того, що ти знаєш.

Вимикаємо мислення, нехтуємо можливостями
Діти , у яких впорядковане життя їхніми батькам, схильні до тенденції перевтілення у лінивих нероб. Адже попри мир та спокій зовні, ми забуваємо про внутрішню війну, яка кличе до дій. Адже у житті присутні різкі контрасти, до яких дитина буде неготова.
У Польщі зараз проживає немолодий художник. Пальці на його руках ампутовані, проте це не завадило йому стати тим, ким він зараз є. Його звуть Андрій Ментух. Під час операції «Вісла» його депортували у Польщу, батьків ж вивезли у Сибір. Йому тоді було 16. Щоб вижити хлопець був змушений прикидатись поляком. Зараз він нарешті повернувся на Україну. Ні, не переїхав. Просто возить картини на персональні виставки. Ось уже 10 років. Потрібно зважати на складність. Складність тих часів. Зважаємо. Постійно враховуємо . І зараз. Скаржимось та ниємо з приводу політичної ситуації(«…каждое правительство похоже на свій народ…», - Обов’язки письменників та журналістів, )поганого (в розумінні студента це вимогливий викладач), викладача і т.д. Але не створюємо жодних умов, аби щось змінилось. Пасивно флегматично споглядаємо на навколишні проблеми, і є смиренними з ними. В кожну епоху були свої труднощі, і були люди. Які йшли вперед і ті, хто стояв на місці. «…інші не вибирають, а просто покладаються на те, що випаде на їхню долю. Однак якщо ти прагнеш інакше – досліджуй…», - Ян Коменський.
Більшості байдуже. Це чи не найгірша риса людини – байдужість. Риса, яка відбиває бажання до будь – чого. Якщо з’являється небажання виконати свій обов’язок, то що далі. Про який саморозвиток може йти мова. Якщо студенту байдуже як до нього ставиться викладач, що він бере хабарі, має некоректне ставлення до студентів, нав’язує свої ідеї… А всі студенти як вівці, які слухають бика(перепрошую). І все. Можливо, котрась з овець має більші очі, які дозволяють їй бачити, шо перед ними - бик. І могла б щось сказати. Але навіщо їй це. Вона вівця і живе біля овець. Ось вам і «Цинкові хлопчики» Алексчієвич: «…всюду за меня решали. Мне внушили, что один человек ничего не может…» Діти народжуються здоровими, а згодом відбуваються мутації під впливом певних чинників середовища, де живе людина. А мутації є нездоровими. Як далі?
Кожна людина має завдання. Але людина намагається обдурити Бога. І попри усю неминучість завдання, людина від нього ховається напротязі усього життя. А потім наслідки приходять ще до того, як починається робота.

У чому полягає наше завдання? Для кожного воно різне. Але кожен його мусить усвідомити в міру себе. Якщо Петя вміє малювати вікна - най малює. Але у цьому малюванні теж мусить бути своя філософія. У кожної людини мусить бути філософія. І вона є зрештою. Проблема у нестачі нормальності у ній.
Ховаємось, губимось, перетворюємось на овець, деградуємо і врешті-решт помираємо... Знову народжуємось, знову гаємо даремно час. І так по колу.
Що таке нормальність? Якось мій друг причепив це слово до кохання. Сказав, що ним потрібно займатись нормально. Який зміст криється під словом "нормально"? Так, як всі, так як треба, чи так як хочеш ти? Чи шось інше...
Можна і треба робити те, що ти хочеш. Нехай люди живуть як хочеться їм того, але не заважають й жити іншим.
Міра. Всьому мусить бути міра, каже Славко. Є таке. Але не варто ставити у рамки любов та людяність. Нехай переважають теплі кольори у цій чорній гамі. Нехай буде добре. Не потрібно встидатися любові.
За що дають Нобелівську? -Не за новації викладу життєвого тексту(адже він давно відомий), не за майстерність викладу (кожен випускник з добротною освітою був би лауреатом)... А за що?- За людяність, за гуманність. За гуманний внесок у людство. Здається так.
Альпійська балада. Хлопець підібрав з собою француженку, незважаючи на те, що апогей небезпеки був поряд. Поступив людяно. Декілька разів у нього виникали думки залишити її. Але не міг. Людяність. За це отримав винагороду – любов.
Варто прислухатись до Яна Коменського. Це є маленький посібник життя. Думаю, твір Коменського вартий того, аби вивчати його у школі.
Знання понять ще не означає розуміння їхнього змісту. Але життя як університет, Альма матер, усіх пригорне... університет для біженців... тільки звідки зрозуміло, але куди?

«О публике не думайте, ибо теперешний уровень развития болгарського народа как нельзя более благоприятен для воробьев…». Не лише болгарського і не лише зараз)))

Последние новости