До 66-ї річниці УГВР (моя стаття).

23.05.2012

Сучасне українське покоління може бути горде,

що саме йому доведеться в героїчній боротьбі

завершити будову української держави

і здійснити предківський заповіт.

З Універсалу УГВР.

Тривав полум’яний 1944-ий рік. Німецький Вермахт, стікаючи кров’ю, з важкими боями відступав все далі на захід. Червона армія брала місто за містом і, не зважаючи на страшні втрати, рвалась до Берліну. Ці обставини зумовили початок нового етапу національно-визвольної боротьби в Україні. ОУН(Б) частково відмовляється від єдиновладних амбіцій, і робить повторну спробу об’єднати всі національні-визвольні сили під єдиним проводом, те, чого не вдалось зробити на початку війни. Президентом УГВР став Кирило Осьмак, безпартійний наддніпрянець, що стало яскравим прикладом консолідації самостійницьких сил в Україні. Представники Проводу ОУН – загалом галичани, під керівництвом яких була 100-тисячна армія, погодились, щоб їх очолив виходець зі Східної України, який не був членом ОУН (чудовий приклад для наших сучасних політиків, які не можуть між собою домовитись навіть в мирний час, коли існує налаштований апарат влади). УГВР мала стати вищим органом керівництва революційно-визвольною боротьбою, і водночас замінити уряд і парламент до створення УССД. Цікавим є факт, що УГВР по-суті поєднала в собі законодавчу й виконавчу гілки влади, що в принципі й стало формулою ефективності цього державного апарату. В наш час вважається, що поділ гілок влади є чи не найголовнішою ознакою “демократичної держави” сьогодення, а також запобігає різноманітним “зловживанням”. На щастя, українські націоналісти 20 ст. не знали ні про ці “демократичні ознаки”, ні про різноманітні “зловживання”. Їм не потрібен був фіктивний антиукраїнський парламент у складі 450 “тушок”, а також маса міністерств і комітетів. До складу УГВР входило 25 управлінців-професіоналів, яких не цікавили різноманітні фіктивні коаліції, а лиш створення могутньої держави.

Одним з найважливіших досягнень цього органу стало знаходження компромісу з польським націоналістичним підпіллям та представниками Угорщини і Румунії. Закордонне Представництво УГВР невтомно презентувало національно-визвольну боротьбу українського народу на Заході і шукало підтримки серед українців в еміграції. Виданий в червні 1944 р., Універсал УГВР став своєрідним “кличем нації крізь віки”, який мав нагадати українцям про національні-визвольні змагання 1917-1921 рр. і закликати їх продовжувати боротьбу до остаточної перемоги і становлення державності. Не зважаючи на важкі умови, керівництво УГВР зуміло створити широку мережу та видати основоположні закони. Коли ж спостерігаєш за нашими парламентарями, які в мирний час не можуть досягти консенсусу щодо прийняття того чи іншого закону, то хочеться плакати, усвідомлюючи хто сидить при владі.

УГВР це не лише етап української національної революції. Це не тільки момент нашої історії. УГВР – це реальний приклад консолідації Заходу і Сходу навіть у військовий час, проблематика якої, нам штучно нав’язується зараз. УГВР це приклад вдалого поєднання в одному органі елементів уряду і парламенту, приклад ефективного керівництва всіма сферами життя. Створення Української Головної Визвольної Ради стало ще одним безкомпромісним і відчайдушним кроком українських націоналістів, таким же, як Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941. Це був доказ того, що навіть в розпал найстрашнішої війни 20 ст. ОУН нітрохи не сумнівалась в швидкому створенні Української Самостійної Соборної Держави. Зараз ми значно ближче до цієї мети, ніж були наші попередники в 40-х рр.. 20 ст. Саме тому нашим завданням є довести їх справу до кінця.